Часто перед водителем неожиданно возникает, к примеру, пешеход или выехавший со второстепенной дороги автомобиль, пересекающий его траекторию движения. Большинство водителей в такой ситуации наряду с торможением пытаются сманеврировать. И ... с точки зрения ПДД они неправы! Если ДТП не произошло, все нормально. Если же аварии избежать не удалось, то водителя, скорее всего, попытаются обвинить в нарушении требований п. 12.3 ПДД.
Дело в том, что ПДД трактуют как «препятствие для движения» только неподвижный или попутно движущийся предмет. Тот же, который движется поперечно, может считаться только «опасностью для движения» (п. 1.10 ПДД). С другой стороны, п. 12.3 ПДД предписывает в случае обнаружения препятствия или опасности для движения снизить скорость вплоть до полной остановки транспортного средства или (внимание!) предпринять объезд препятствия. Исходя из этой формулировки, объезжать предмет, представляющий опасность для движения, нельзя! В этом случае допускается только экстренное торможение!
Водитель, по сути, должен сделать выбор между двумя направ¬лениями своей подготовки (а подготовка водителя никогда не закан¬чивается): сделать упор на фактическое избежание аварии или на «правовую безопасность». Если он желает сделать все, чтобы избе¬жать аварии в каждом конкретном случае, тогда следует рассматривать все возможности торможения и маневра в любой критической ситуации. Если же упор делается на «правовую безопасность», то следует выработать навык (в случае появления какого-либо поперечно перемещающегося объекта) «тупо» тормозить, не отклоняясь от прямой линии своего движения. А там уж — как повезет... В любом случае, водителя нельзя будет обвинить в том, что он нарушил п. 12.3 ПДД тем, что применил маневр вместо торможения.
Только не нужно думать, что я перестраховываюсь, «дую на воду». Поверьте, все вышесказанное основывается на печальном опыте.

ЗЫ. Кто дочитал до конца. Название книги.
Как водителю защитить себя от юридического преследования при ДТП. Вадим Володарский. Советы адвоката. 2003г.
Кому надо скину книжку.

"+1 избегать то надо, но есть пункт правил который говорит о том, что надо тормозить не меняя полосы движения
а зная как гаи разбегается в дтп..."

а другой пункт говорит, что водить должен предпринять все меры для избежания создания аварийной ситуации. И именно поэтому оговорка в показаниях "во избежание создания аварийной ситуации и причинения физического вреда здоровью учасников движения я был ВЫНУЖДЕН нарушить ПДД и сделал то-то.... и т.п." трактуется судом в пользу водителя, ну если он никого не убил и не покалечил есс-но)) Но, без адвоката лучше ничего не подписывайте и не говорите)))

Добавлено (23.06.2010, 00:02)
---------------------------------------------
з.Ы. Вадик Володарский очень любит сгущать краски на подобных акцентах, в-принципе, теоретически рациональное зерно всегда есть в его выводах, а вот на практике все выглядит чуть чуть иначе и можно делать все проще)))

Так, получается, судя по его предложениям, что если выбежал пешеход, а у Вас 60 км скорость и до него 3 метров, то нужно тормозить не меняя направления движения??))))

Формулировка не верна, верная формулировка -
Вы обязаны предпринять ВСЕ МЕРЫ для збежание ДТП и особенно избежания причинения вреда физическому здоровью участников движения, особенно пешеходов.

Поэтому считаю риск избежать ДТП оправданным, даже если для этого надо менять направление движения.

Полезной полагаю ту т.з., что "водитель всегда должен быть готов к тупым и неожиданным
действиям других участников движения". Тогда риски ниже

Пару раз выкручивались из сложных ситуаций заключением эксперта, который давая оценку ситуации определял ее как "аварийную ситуацию". И дальше писал, что действия водителя в аварийной ситуации ПДД не регламентируются. Извините за тавтологию.

Ну и п.2.14, но его тоже доказывать нужно обоснованно, и в первую очередь отражать в пояснениях к протоколу.

Попутное транспортное средство можно объезжать. Внимательно прочтите пост Maverykа сто ссылкой на Володарского. ЧЕтко проанализируйте его с учетом п.1.10 ПДД, 12.3 ПДД

Купить дешевле или нет, это зависит от машины, авто жить без трупов однозначно дешевле.

С практикой по серьезно пострадавшим или не дай бог трупам уже давно не сталкивался, но раньше за 1 труп при доказанной вине давали поселения, за 2 зону.

ОГа. Обмеження свободы только для повреждений средней тяжести..

Кримінальний кодекс України
N 2341-III, 05.04.2001, Кодекс, Верховна Рада України

Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
1. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, -
карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
3. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спричинили загибель кількох осіб, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
П р и м і т к а. Під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

( Стаття 286 із змінами, внесеними згідно із Законами N 270-VI від 15.04.2008, N 586-VI від 24.09.2008 )

По УИК Новому есть

Кримінально-виконавчий кодекс України
N 1129-IV, 11.07.2003, Кодекс, Верховна Рада України

Стаття 56. Місця відбування покарання у виді обмеження волі
1. Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження.
( Частина перша статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 1276-VI від 16.04.2009 )

2. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.
3. Управління (відділи) центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.
Стаття 57. Направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання
1. Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.
2. З урахуванням особи та інших обставин справи суд може направити засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.
3. Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до статей 82 і 389 Кримінального кодексу України, направляються виправною колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.
4. Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, за поданням кримінально-виконавчої інспекції затримується органом внутрішніх справ для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання.
У разі невиїзду без поважних причин суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції направляє засудженого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.
5. У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання органом внутрішніх справ за поданням кримінально-виконавчої інспекції оголошується його розшук. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.
Стаття 58. Обчислення строку покарання у виді обмеження волі
1. Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.
2. У строк покарання за правилами, передбаченими у статті 72 Кримінального кодексу України, зараховується час попереднього ув'язнення під вартою, а також час слідування під вартою до виправного центру.
Стаття 59. Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі
1. Усі новоприбулі до виправного центру засуджені тримаються в окремих приміщеннях, де протягом чотирнадцяти діб проходять медичне обстеження для виявлення інфекційних та інших захворювань, а також первинне психолого-педагогічне та інше вивчення.
( Статтю 59 доповнено новою частиною першою згідно із Законом

N 1828-VI від 21.01.2010 )

2. Засуджені до обмеження волі мають право:
носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень;
відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць.
3. Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:
за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;
для складання іспитів у навчальному закладі;
за викликом судових і слідчих органів - на період провадження слідства чи дізнання;
для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення - строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;
у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.
4. Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані:
виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання;
сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру;
постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта;
проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках. Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить вмотивовану постанову.
5. Засудженим до обмеження волі забороняється:
доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню, речі, вилучені з обігу, знищуються. Про вилучення предметів, виробів і речовин посадовою особою виправного центру складається протокол;
( Абзац другий частини п'ятої статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1828-VI від 21.01.2010 )

вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.
6. Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, - огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.
Жиле приміщення, де проживає засуджений із сім'єю, може відвідуватися, як правило, в денний час уповноваженими працівниками виправного центру.
( Абзац другий частини шостої статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1828-VI від 21.01.2010 )

7. Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть за постановою начальника виправного центру проживати за межами гуртожитку із своїми сім'ями.
Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з'являтися у виправний центр для реєстрації.
8. Особи, зазначені в частині шостій цієї статті, можуть проживати із своїми сім'ями в орендованих квартирах або придбавати житло в межах виправного центру.

Стаття 86. Визначення засудженому до позбавлення волі виду колонії
Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.
Стаття 87. Направлення засуджених до позбавлення волі для відбування покарання
Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.